Урок №28-29.З'єднання, відгалуження та окільцювання жил проводів і кабелів.
Правила оброблення проводів і кабелів. Способи з’єднання жил проводів та кабелів при підключенні до контактних  виводів електрообладнання. Способи з’єднання проводів мережі з проводами освітлювальних затискачів. Способи опресування: обтиснення, суцільне та комбіноване обтиснення, інструмент та пристрої.
	Виконання з'єднань.

Допускається виконувати з'єднання провідників не тільки в розподільних і відгалужувальних, але і в монтажних (установчих) коробках. Робити це рекомендується шляхом опресування, зварювання, скруток з наступною пайкою (із застосуванням потужного паяльника і універсального флюсу, щоб не перегріти ізоляційну оболонку) або зварюванням, болтовими та гвинтовими затискачами, а також за допомогою затисків WAGO.

	Опресування — це з'єднання провідної жили з наконечником або гільзою внаслідок спільної деформації, яка створюється за допомо­гою формоутворюючого інструмента. Опресування алюмініє­вих і мідних жил викону­ють способами місцевого втискання, об'ємного втискання та комбінованим, тоб­то обома попередніми спосо­бами разом. Перед опресуванням з проводів знімають ізоляцію на довжину 5-7 см за допомогою ножа або спеціальних кліщів для зняття ізоляції. Під час   опресування жил місцевим втисканням зубами пуансона 1 в одному чи кількох місцях створюється вели­кий тиск на наконечник або гільзу 4, які вміщені в матрицю 2, внаслідок чого створюється добрий електричний контакт між наконечником (гільзою) та струмопровідною жилою 3. При опресуванні жил об'ємним способом великий тиск і відповідно добрий електричний контакт створюється по всій поверхні обтискання. Під час опресування жил комбінованим способом електричний контакт поліпшується внаслідок додаткового створення великого тиску в місці втискання зуба пуансона. Ці способи розглянуті для монолітних проводів. При з'єднанні багатожильних мідних проводів перерізом до 10 мм2 перед опресуванням зні­мають з кінців жил ізоляцію, зачищають їх до блиску і накладають одна на одну, обгортають мідною або ла­тунною стрічкою шириною 18—20 мм і товщиною 0,2— 0,3 мм й обтискають ручни­ми кліщами типу ПК-2. З'єднання одножильних мідних проводів опресуванням у тонкій стрічці. З'єднання багатожильних алюмінієвих проводів і кабелів проводять за тією ж технологією, але замість стрічки ви­користовують калібровані мідні гільзи.

	Електрозварювання змінним струмом методом контактного розігрівання (бездугове зварювання) використовують для з'єднання та розгалуження алюмінієвих одножильних проводів перерізом 2,5—10 мм2. Газове зварювання використовують для з'єднання і розгалужен­ня одно- і багатожильних мідних та алюмінієвих проводів і кабелів перерізом 16—120 мм2. Зварювання мідних одножильних проводів з перерізом 2,5-4 мм2 виконують так само як і зварювання алюмінієвих жил. З'єднання алюмінієвих жил з алюмінієвими проводять у такій послідовності: 1) знімають ізоляцію спеціальними пристроями або ножем дов­жиною 5-7 см; 2) зачищають жили до металічного блиску і скручують; 3) змазують кінці скручених жил на відстані 5—6 мм від їх торців шаром флюсу ВАМИ, не допускаючи його попадання на ізоляцію; 4) розміщують жили вертикально і затискають їх у тримачі; 5) притискають до жил вугільний електрод і тримають його до розплавлення алюмінію й утворення зварної кульки; 6) вимикають зварювальний апарат не відриваючи електрод, щоб запобігти розбризкуванню розплавленого металу; 7) усувають залишки флюсу та шлаків, промивають місце зва­рювання бензином і покривають вологостійким лаком; 8) ізолюють місце зварювання ізоляційною стрічкою або одяга­ють ковпачки. При з'єднанні алюмінієвих жил з мідними знімають ізоляцію з кінців алюмінієвої жили на відстані 60 мм, а з кінця мідної — на відстань 20—30 мм. Скручують зачищені жили так, щоб на мідну жилу були навиті три-чотири витки алюмінієвої жили. Далі операції виконують так, як зазначено вище. Проте таких з’єднань краще уникати або використовувати, де немає великих навантажень і агресивних середовищ. Наконечники при окінцюванні алюмінієвих жил можна зварю­вати з жилою напівавтоматично або аргонодуговим ручним зварю­ванням неплавким (вольфрамовим) електродом. Для захисту зварю­вальної ванни від кисню використовують інертний газ - аргон. Зварювання проводять з використанням присаджувального дроту з алюмінієвого сплаву. Пропан-кисневе зварювання використовують для з'єднання і відгалуження алюмінієвих жил перерізом до 35 мм2. З'єднання, відгалуження й окінцювання алюмінієвих жил перерізом 50-240 мм2 і 300-1500 мм2 виконують у сталевих формах.

Паяння з'єднань і розгалужень мідних і алюмінієвих проводів, а також напайка на них наконечників здійснюється на будь-яких перерізах жил, хоча алюміній паяється набагато важче. Цей спосіб дуже поширений. 3’єднання мідних бага­тожильних проводів паянням відбувається як з попереднім скручуванням так і за допомогою мідних гільз та олов'яно-свинцевого припою ПОС-30. Мідні жили перерізом до 10 мм2 можна з'єднати скручуванням (мал. 28.3) з подальшим паянням. Перед паянням з проводів знімають ізоляцію на довжину 5-7 см за допомогою ножа або спеціальних кліщів для зняття ізоляції, кінці жил очищу­ють від окису. Розплавлення припою здійснюється полум'ям паяль­ної лампи. Для кращого схоплення припою використовують флюси — каніфоль або паяльну пасту.

Для з'єднання паянням алюмінієвих одножильних проводів перерізом до 10 мм2 використовують спеціальні припої, що містять цинк і алюміній та мають різні темпе­ратури плавлення. Зачищають кінці жил, з'єднують їх скручуван­ням, утворюючи в місці їх дотикання жолобок. З'єднання нагрівають паяльною лампою, припій плавлячись облужує і заливає жолобок. При паянні багатожильних алюмінієвих проводів попередньо облужують всі жилки. Після паяння, місця з'єднань або окінцювань ре­тельно прочищають, покривають лаком та ізоляційною стрічкою. За допомогою паяння можна з'єднати мідні жили з алюмінієвими. Для цього використовують припої для алюмінію і попередньо облужують кінці мідних жил припоєм ПОС-60. Проте таких з’єднань краще уникати або використовувати, де немає великих навантажень і агресивних середовищ. Паяння мідних та алюмінієвих проводів великих перерізів виконують шляхом занурення в розплавлений припій з попереднім ретельним очищенням від окислів.

	Паяння.
	Зварювання.
	Скрутка.

Болтові та гвинтові затискачі. З'єднання, розгалуження і приєднання алюмінієвих і мідних жил проводів і кабелів виконують також механічним способом за допомогою затискачів. Таке з'єднання використовують для приєднання алюмінієвих і мідних жил до виводів електроустаткування, а також окінцювання цих жил перерізом 2,5—120 мм2 способом закручування в кільце для приєднання до гвинтових затискачів, а також для з’єднання алюмінію з міддю. У за­тискачах з рознімним пластмасовим корпусом виконують розгалуження від магістральної мережі без її розрізання. Перед з’єднанням з проводів знімають ізоляцію на довжину 0,5-1 см за допомогою ножа або спеціальних кліщів для зняття ізоляції. Під час приєднання одножильних проводів до гвинтових затискачів слід дотримуватися таких правил: 1) гвинтові затискачі повинні мати обмежувальну шайбу-зірочку, яка б запобігала витисканню жили і антикорозійне покриття; 2) для зачищення жил користуються кварце-вазеліновою пас­тою, технічним нейтральним вазеліном або скляною шкіркою чи наждачним папером.

Окінцювання проводів для приєднання до затискачів електроприймачів при перерізі одножильних проводів до 10 мм2, а багатожильних до 2,5 мм здійснюється простим зачи­щенням кінця жили під пестик на довжину, яка залежить від перерізу провода та величини кільця. Кінець жили вводять під затискач або попередньо згинають у ви­гляді кільця за годиннико­вою стрілкою. Кінець багатожильного про­воду перед цим обов'язково скручують і пропаюють. В окремих випадках в середи­ну кільця встановлюють пістон. Жили перерізом понад 10 мм2 окінцьовують напресованими наконечниками.

	Затиски WAGO. Використовуються для монолітних алюмінієвих та мідних проводів перерізами 0,5-4 мм2. Багатодротяні проводи даних перерізів можна з’єднувати в роз’ємних затисках. Для з’єднання зачищається ізоляція на довжину 0,5-1 см і проводи просто вставляються в затиск WAGO. Лише для затисків, необхідно спочатку підняти затискач, а після вставлення проводу опустити його і затиснути провід. Порівняно з іншими способами з’єднання затиски WAGO роблять процес розключення розподільних коробок менш трудомістким та швидшим зі збереженням тих самих показників якості і надійності.

Після виконання з’єднань жил проводів і кабелів виконується їх ізоляція за допомогою ізоляційної стрічки, ізоляційних ковпачків та ін. Затиски WAGO, клемні переходи не потребують ізолювання, оскільки їх корпус передбачає ізоляцію. В деяких випадках болтові з’єднання відповідно до їх розміщення та конструкції також не потребують ізолювання.
Ізоляція ізолентою	Ізоляція термотрубкою	Ізоляція ковпачками

	Урок №25-27. Електромонтажні матеріали, деталі та вироби.
Проводи, паси, шнури,  шини та кабелі, їх марки, конструкції та галузі застосування. Електроізоляційні матеріали і вироби, їх призначення та властивості. Вироби з перфорованої сталі, установочні і  кріпильні вироби, ізолятори, їх класифікація та призначення.
	Проводи і кабелі.

Проводи і кабелі призначені для каналізації (передавання) електричної енергії, а також для електричного з'єднання різних елементів електроустановки.

Проводи.

Проводом називають металевий провідник електричного стру­му, який складається з однієї або кількох струмопровідних жил. Струмопровідна жила проводу може складатися з одного дроту (однодротяна) або з кількох дротин, скручених разом (багатодротяна). Проводи з багатодротяними струмопровідними жилами мають більшу гнучкість, ніж з однодротяними. Струмопровідні жили проводів, що застосовуються в електро­установках, виготовляють з алюмінію або міді.

Стандартні перерізи струмопровідних мідних жил проводів, мм2: 0,5; 0,75; 1; 1,5; 2,5; 4; 6; 10; 16; 25; 35; 50; 70; 95; 120; 150; 185; 240; 300; 400; 500; 800. Струмопровідні алюмінієві жили проводів ви­готовляють за цією самою шкалою стандартних перерізів, але по­чинаючи з 1,5 мм2. Мідні жили перерізом до 10 мм2 і алюмінієві до 25 мм2 вико­нують однодротяними і багатодротяними, а більших перерізів — лише багатодротяними. Проводи бувають голі (без ізоляції) й ізольовані (вкриті ізо­ляцією) .

У ізольованого проводу струмопровідна жила вміщена в обо­лонку з гуми, полівінілхлориду або вініпласту. Для запобігання механічним пошкодженням і впливу зовнішнього середовища ізоляція деяких матеріалів вкрита зовні бавовняним обплетенням, просоченим протигнильним розчином. Ізоляція проводів, призна­чених для прокладання на вібруючих механізмах або в місцях, де є підвищена небезпека їх пошкодження внаслідок механічного впливу, захищена додатково обплетенням із сталевого оцинкова­ного дроту.

Значення абревіатур марок проводів.

Підвісні проводи:

А - Алюмінієвий голий дріт (А).

АС - Алюмінієво-сталевий (частіше вживається слово «сталеалюмінієвий») голий провід.

СИП - Самонесучий Ізольований Провід (СИП-4; СИП-5).

СИПнг - Самонесучий Ізольований Провід, не підтримує горіння (СИП-5НГ).

Силові, установочні проводи і шнури сполучні:

Марку провода і шнура записують у вигляді поєднання букв і цифр:

А - Алюміній, відсутність в марці провода букви А означає, що струмоведуча жила з міді.

П (або Ш) - друга буква, означає провід (або шнур).

Р - Гумова ізоляція.

В - Ізоляція з полівінілхлориду.

П - Поліетиленова ізоляція.

Н - Ізоляція з найритової гуми.

Число жил і перетин вказують таким чином: ставлять риску; записують число жил; ставлять знак множення; записують перетин жили.

У марках проводів і шнурів можуть бути і інші букви, що характеризують інші елементи конструкції:

Д - Дріт подвійний.

О - Обплетення.

Т - Для прокладки в трубах.

П - Плоский з роздільною основою.

Г - Гнучкий.

Монтажні проводи:

М - Монтажний провід (ставиться на початку позначення).

Г - Багатодротяна жила (відсутність букви вказує на те, що жила однодротяна).

Ш - Ізоляція з полиамидного шовку.

Ц - Ізоляція плівкова.

В - Полівінілхлоридна ізоляція.

К - Капронова ізоляція.

Л - Лакований.

С - Обмотка і обплетення із скловолокна.

Д - Подвійне обплетення.

О - Обплетення з полиамидного шовку.

Э - Екранований.

МЕ - Емальований.

Розшифровка деяких особливих абревіатур:

ПНСВ - Провід Нагрівальний, Сталева жила, Вінілова оболонка.

ПВ-1, ПВ-3 - Провід з Вініловою ізоляцією. 1, 3 - клас гнучкості жили (ПВ-1; ПВ-3).

ПВС - Провід у Вініловій оболонці Сполучний (ПВС).

ШВВП - Шнур з Вініловою ізоляцією, у Вініловій оболонці, Плоский (ШВВП).

ПУНП - Провід Універсальний Плоский.

ПУГНП - Провід Універсальний Плоский Гнучкий.

Провід ПВ - 1х(0,5; 0,75; 1; 1,5; 2,5; 4; 6).	Провід ШВВП - 3х1,5: 1 - багато дротяна жила, 2 - ізоляція жили. 3 - оболонка провода.
Провід АПВ- 1х(1,5; 2,5; 4; 6).	. Провід ПВС: а - ПВС - 3х2,5.

Кабелі.

	Кабелем називають пристрій, призначений для каналізації електричної енергії, який складається з одного або кількох ізольо­ваних один від одного провідників, вміщених у герметичну захис­ну оболонку з гуми, пластмаси, алюмінію або свинцю. Кабель, який має поверх захисної оболонки покриття (броню) із сталевих смуг, плоского або круглого дроту (для захисту від механічних пошкоджень), називається броньованим. Якщо захисні або броньо­вані оболонки кабелю не вкриті джутовою просоченою пряжею, то такий кабель називають голим.
	Розрізняють кабелі силові і контрольні. Силові кабелі призна­чені для передавання й розподілу електричної енергії в освітлю­вальних і силових електроустановках та в тих випадках, коли за­стосування їх економічно або технічно більш доцільне, ніж прово­дів. Контрольні кабелі призначені для створення кіл контролю, сигналізації, дистанційного керування й автоматики.

Значення абревіатур марок кабелів.

Розшифровка скорочень, вживаних для позначень силових кабелів з ПВХ (вініловою) і гумовою ізоляцією (по ГОСТ 16442-80, ТУ16.71-277-98, ТУ 16.К71-335-2004)

А - (перша буква) алюмінієва жила, при її відсутності - жила мідна за умовчанням (АСБл; ААБл; АВВГ).

АС - Алюмінієва жила і свинцева оболонка (АС; ААБл).

АА - Алюмінієва жила і алюмінієва оболонка (ААШв; ААБл).

Б - Броня з двох сталевих стрічок з антикорозійним захисним покриттям (АВБбШв; ВБбШв).

Бн - Те ж, але з негорючим захисним покриттям (що не підтримує горіння).

б - Без подушки (АВБбШв; ВБбШв).

В - (перша (за відсутності А) буква) ПВХ ізоляція (ВВГ; ВБбШв).

В - (друга (за відсутності А) буква) ПВХ оболонка (ВВГ; ВВГнгд).

Г - На початку позначення - кабель призначений для гірських вироблень, в кінці позначення - відсутність захисного покриву поверх броні або оболонки («голий») (МГ).

г - Водоблокуючі стрічки герметизації металевого екрану (в кінці позначення).

2г - Алюмополімерна стрічка поверх герметизованого екрану.

Шв - Захисний покрив у вигляді випресованого шланга (оболонки) з полівінілхлориду (АВБбШв; ВБбШв).

Шп - Захисний покрив у вигляді випресованого шланга (оболонки) з поліетилену.

Шпс - Захисний покрив з випресованого шланга з самозатухаючого поліетилену.

К - Броня з круглих оцинкованих сталевих дротів, поверх яких накладений захисний покрив. Якщо стоїть на початку позначення - контрольний кабель (КВВГ; КВБбШв).

С - Свинцева оболонка.

О - Окремі оболонки поверх кожної фази.

Р - Гумова ізоляція.

НР - Гумова ізоляція і оболонка з гуми, що не підтримує горіння.

П - Ізоляція або оболонка з термопластичного поліетилену.

Пс - Ізоляція або оболонка з самозатухаючого поліетилену (що не підтримує горіння).

Пв - Ізоляція з вулканізованого поліетилену.

БбГ - Броня профільованої сталевої стрічки.

нг - Не підтримує горіння (ВВГнг; СИП-5НГ).

LS - Low Smoke - низьке димо- і газовиділення (АВВГнг-ls-hf; ВВГнг-ls-hf).

КГ - Кабель гнучкий (КГ).

Кабель з БПІ - паперовою просоченою ізоляцією ( по ГОСТ 18410-73):

А - (перша буква) алюмінієва жила, при її відсутності - жила мідна за умовчанням. Якщо в середині позначення після символу матеріалу жили, то алюмінієва оболонка.

Б - Броня з плоских сталевих стрічок (після символу матеріалу оболонки).

АБ - Алюмінієва броня (ААБл).

СБ - (перша або друга (після А) буква) свинцева броня (АСБл).

С - Матеріал оболонки свинець.

О - Окремо освинцьована жила.

П - Броня з плоских сталевих оцинкованих дротів.

К - Броня з круглих сталевих оцинкованих дротів.

В - Ізоляція паперова із збідненим просоченням. Ставиться в кінці позначення через тире.

б - Без подушки.

л - У складі подушки додаткова 1 лавсанова стрічка.

2л - У складі подушки додаткова подвійна лавсанова стрічка.

Г - Відсутність захисного покриву («голий»).

н - Негорючий зовнішній покрив. Ставиться після символу броні.

Шв - Зовнішній покрив у вигляді випресованого шланга (оболонки) з полівінілхлориду.

Шп - Зовнішній покрив у вигляді випресованого шланга (оболонки) з поліетилену.

Швпг - Зовнішній покрив з випресованого шланга з полівінілхлориду зниженої горючості.

(ож) - Кабелі з однодротяними жилами. Ставиться в кінці позначення.

У - Ізоляція паперова з підвищеною температурою нагріву. Ставиться в кінці позначення.

Ц - Паперова ізоляція, просочена нестікаючим складом. Ставиться попереду позначення.

Контрольний кабель (по ГОСТ 1508-78):

А - (перша буква) алюмінієва жила, при її відсутності - жила мідна за умовчанням.

В - (друга (за відсутності А) буква) ПВХ ізоляція.

В - (третя (за відсутності А) буква) ПВХ оболонка.

П - Ізоляція з поліетилену.

Пс - Ізоляція з самозатухаючого поліетилену.

Г - Відсутність захисного покриву («голий»).

Р - Гумова ізоляція.

К - (перша або друга (після А) буква) - кабель контрольний (КГЕШв, КВВГ, КВБбШв).

Kрім КГ - кабель гнучкий.

Ф - Ізоляція з фторопласту.

Э - На початку позначення - кабель силовий для особливо шахтних умов, в середині або в кінці позначення - кабель екранований.

Розшифровка деяких особливих абревіатур:

КСПВ - Кабелі для Систем Передачі у Вініловій оболонці.

КПСВВ - Кабелі Пожежної Сигналізації, з Вініловою ізоляцією, у Вініловій оболонці.

КПСВЕВ - Кабелі Пожежної Сигналізації, з Вініловою ізоляцією, з Екраном, у Вініловій оболонці.

Трижильний броньований кабель з ізоляцією із зшитого поліетилену в ПВХ-оболонці з жилами в індивідуальному екрані: 1 - мідна (алюмінієва) кругла ущільнена струмопровідна жила; 2 - екструдований екран по струмопровідним жилам з напівпровідного матеріалу; 3 - ізоляція з пероксидно-зшитого поліетилену; 4 - екструдований екран по ізоляції з напівпровідного матеріалу; 5 - екран з напівпровідної стрічки, намотаної по спіралі; 6 - екран з мідних дротів, поверх яких накладена мідна стрічка; 7 - внутрішня оболонка з ПВХ, накладена з одночасним заповненням проміжків між жилами; 8 - розділювальна оболонка з полівінілхлоридного пластикату; 9 - броня з двох сталевих оцинкованих стрічок; 10 - оболонка з поліетилену

Установочні і кріпильні вироби.

Установочними виробами прийнято називати різні втулки, воронки, затискачі, протяжні коробки, з’єднувальні й відгалужувальні коробки і фітинги, які застосовуються при монтажі електропроводок. Кріпильними є вироби, призначені для кріплен­ня різних деталей, проводів та опорних конструкцій до будівель­них елементів. Для затягування проводів у сталеві труби, прокла­дені по поверхні будівельних конструкцій у приміщенні з нормаль­ним середовищем, встановлюють чавунні литі протяжні коробки циліндричної форми.

Розподільчі коробки.

	Розподільчі коробки призначені для з’єднання та відгалуження проводів при монтажі. За формою бувають круглими квадратними та прямокутними. За призначенням: внутрішніми під штукатурку та гіпсокартон та зовнішніми. Круглі, як правило, мають діаметр 80 мм.
	Розподільчі коробки: а - внутрішня під штукатурку, б - внутрішня під гіпсокартон; в - зовнішні кругла, квадратні і прямокутна
	Установчі (монтажні) коробки призначені для закріплення в них розеток та вимикачів. За формою круглі, як правило діаметром 40 мм. За призначенням бувають внутрішніми під штукатурку та гіпсокартон одинарними та блоковими.

Шурупи, саморізи, дюбеля.

Шурупи, саморізи, дюбеля призначені для закріплення електромонтажних конструкцій та виробів в дереві, металі, штукатурці, гіпсокартоні.

Дюбельна техніка		Шурупи, саморізи
		Дюбеля: а - для цегли, штукатурки з буртиком, б - для цегли, штукатурки з болтом, в - подовжені, г - дюбель-метелик для гіпсокартона.

	Досить часто для кріпильних робіт використовуються дюбель-цвяхи з буртиками і потайниками з наступними розмірами: 5х35, 5х45, 6х40, 6х60, 6х80, 8х45, 8х60, 8х80, 8х100, 8х120, 8х140, 8х160, 10х100, 10х120, 10х140
	Скоби з цвяхом призначені для кріплення провода до дерев’яних основ. Підходять для усіх стандартних перерізів проводів.
	Дюбель-ялинка призначена для кріплення до цегляних та поштукатурених основ круглих та плоских проводів різних перерізів.
	Пластикові хомути призначені для кріплення проводів до монтажних конструкцій та скріплення між собою. Розрізняються за довжиною, бувають 40, 60, 80, 100 мм і т.д.
	Наконечники призначені для окінцювання жил проводів для приєднання їх до затисків електричних апаратів за допомогою болтів та гвинтів.
	Ізоляційна стрічка - розхідний матеріал, призначений для електроізоляції оголених жил проводів. Буває полівінілхлоридною та тканинною з просоченою спеціальним клеєм однією стороною.
	Клемні переходи та клемні колодки призначені для з’єднання жил проводів, переважно для з’єднання алюмінієвих жил проводів з мідними для усунення гальванічної пари.
	Затиски WAGO призначені для з’єднання жил проводів в більшості випадків монолітних.
	Нульова шина призначена для з’єднання нульових провідників або заземлюючих у розподільних щитах і шафах.
	DIN - рейка призначена для кріплення на ній електричних апаратів та нульових шин у розподільних щитах і шафах.

Допоміжні матеріали.

	Гофровані ПВХ (поліхлорвінілові) труби, металорукави та пластикові короби (футляри)  призначені для розміщення в них проводів при відкритому прокладанні проводки для захисту від механічних пошкоджень, пожежобезпеки (при умові негорючості цих матеріалів), електробезпеки, захисту від несприятливих умов навколишнього середовища та естетичного вигляду. Також можливе використання даних матеріалів при прокладанні схованої проводки для виконання змінної проводки, а також для захисту від механічних пошкоджень, пожежобезпеки та електробезпеки.   Всередині гофрованих ПВХ труб та металорукавів є стальний дріт для затягування з його допомогою проводу.   Стандартні зовнішні діаметри гофрованих труб та металорукавів (мм): 16, 20, 25, 32, 40, 50.   Розміри пластикових коробів (АхВ, мм, де А - ширина, В - висота): 12х12, 15х10, 16х16, 20х10, 25х16, 25х25, 40х16, 40х25, 40х40, 50х16, 50х25, 60х40, 60х60, 70х20, 80х40, 80х60, 100х40, 100х50, 100х60.   Гофровані ПВХ труби кріпляться за допомогою спеціальних обойм, металорукави - за допомогою спеціальних хомутів , а короби - дюбелями або саморізами.
Пластиковий футляр
Обойма для кріплення гофрованої пластикової труби
Хомут для кріплення металорукава

Припої і флюси.

Припої і флюси використовуються для пропаювання скручених жил проводів у розподільних коробках для надійнішого з’єднання. Припій - метал або сплав, що використовується при паянні для з'єднання заготовок і має температуру плавлення нижчу, ніж метали, що сполучаються. Застосовують сплави на основі олова, свинцю, кадмію, міді, нікелю та інші. Флюс - речовина, що додається дорозплавленогометалудля видалення йогоокисіві сторонніхшлаків, чи під часпаяннядля запобігання окислення поверхніметалу. В залежності відтемпературиплавлення металу, чи температури паяння, найчастіше використовують такі флюси:вапняк,силікати,бура,борна кислота,каніфоль.

	Урок №24. Умовні позначення на електричних схемах.
Умовні позначення на електричних схемах. Класифікація електричних схем.  Читання електричних схем.
	Умовні позначення на електричних схемах.

 

Принципова електрична схема розподільної шафи електроживлення навчального закладу

	Урок №23. Поняття про електромонтажні роботи. Організація та механізація електромонтажних робіт.
Поняття про електромонтажні роботи. Технічна документація для виконання електромонтажних робіт. Порядок організації електромонтажних робіт. Механізація електромонтажних робіт.
	Поняття про електромонтажні роботи.

Електромонтажні роботи — це поняття, яке включає в себе комплекс заходів щодо розробки проекту, організації, а також проведенню монтажу (встановлення) різноманітного електрообладнання у приміщеннях і на відкритому повітрі, в тому числі і електропроводки. Електромонтажні роботи вимагають теоретичних знань, багатого професійного досвіду і відповідної освіти від фахівця, що проводить даний вид робіт. Електромонтажні роботи починаються зі складання детального плану розміщення електровузлів.

Організація електромонтажних робіт.

Продумана і чітка організація електромонтажних робіт є однією з основних умов підвищення продуктивності праці, зростання виробітку, скорочення термінів виконання робіт і зниження їх собівартості. Най­краща організація електромонтажних робіт може бути досягнута за наявності проекту виконання електромонтажних робіт (ПВЕР).

Проекти виконання електромонтажних робіт на великих об­’єктах зі складним електроустаткуванням розробляються проект­ними організаціями, а на невеликих об’єктах — виробничими і проектними відділами електромонтажних управлінь.

Для об’єктів, що споруджуються за типовими проектами, ство­рюються типові ПВЕР.

Відомості, переліки та специфікації складають окремо на виро­би, які надсилаються заводами і на продукцію майстерень електро­монтажних заготовок (МЕЗ).

Під час монтажу технічно складного електроустаткування вели­ких об’єктів для кращої організації робіт застосовують так звану зональну систему. Для цього, виходячи з обсягу чи характеру перед­бачуваних електромонтажних робіт, весь об’єкт розбивають на монтажні зони. В кожній зоні виконують певний комплекс робіт, який характеризується їх однорідністю або технологічною завер­шеністю.

На практиці ведення електромонтажних робіт при поділі об’єкта на зони в основу тих чи інших рішень повинні бути покладені економічна доцільність, можливість гнучкого виробництва і безпе­ка ведення електромонтажних робіт.

Електромонтажні роботи повинні виконуватися відповідно до затвердженого проекту електропостачання й електроустановок об’єкта, тому організуючими факторами є висока якість цього об’єкта та детальне його знання електромонтажниками.

Проект електроустановки складається, як правило, з поясню­вальної записки, кошторису, специфікації (матеріалів, устаткуван­ня і різних конструкцій), однолінійних розрахункових схем, поповерхових планів та інших документів.

Пояснювальна записка містить технічне й економічне обґрунтування прийнятих проектувальниками проектних рішень.

Кошторис є документом для фінансування й оплати виконаних електромонтажних робіт.

Специфікація містить найменування, технічні характеристики та зазначення кількості устаткування, різних конструкцій, а також основних і допоміжних матеріалів, необхідних для виконання всьо­го обсягу електромонтажних робіт на об’єкті.

Однолінійні розрахункові схеми електроприймачів дають уяв­лення про прийняту схему електропостачання, навантаження окре­мих ділянок електричних мереж, падіння напруги.

Поповерхові плани показують, як повинні прокладатися магістральні та розподільні мережі й шинні конструкції, в яких зазначаються марки і перерізи проводів, шин та кабелів, а також способи їх прокладання. В поповерхових планах даються також описи і графічне зображення будівельної частини поверхів та ок­ремих елементів будівлі, розміщення закладних частин, каналів, борозен, ніш, отворів і гнізд, спеціально утворюваних в процесі спорудження будівлі або наявних у готових будівельних деталях заводського виготовлення (блоках, панелях, плитах та ін.), при­значених для прокладання електропроводок, встановлення щитів, кріплення шин, підвішування світильників тощо.

Крім перелічених документів, складаються різні документи в процесі виконання і завершення монтажу, наприклад, прото­коли й акти на сховані роботи і ревізію електроустаткування, на монтаж заземлювальних пристроїв, на прокладання в землі ка­белів тощо.

За наявності затвердженого проекту приступають до підготовки електромонтажних робіт, які починають, як правило, з приймання будівельної частини будівель і споруд «під монтаж». Будівлі та споруди приймаються представником електромонтажної організації або майбутнім керівником електромонтажних робіт за участю пред­ставника будівельної організації, що виконала будівельні роботи на цьому об’єкті.

Під час приймання будівельної частини будівель і споруд той, хто приймає, перевіряє:

1) стан та відповідність до проекту наявних у приміщеннях і на сходових клітках каналів, борозен, ніш і отворів, призначених для каналізації електроенергії;

2) наявність завершених оштукатурених поверхонь у приміщеннях, де проектом передбачено відкрите прокладання проводів або кабелів;

3) можливості нормального і безпечного ведення електромон­тажних робіт одночасно з будівельними, сантехнічними та іншими роботами або окремо від них;

4) наявність умов, що забезпечують збереження змонтованого електроустаткування та його захист від атмосферних опадів і мож­ливих пошкоджень при будівельних або опоряджувальних роботах.

Приймання будівель або споруд під монтаж оформляють відповідним актом.

При готовності будівельних частин і споруд під монтаж пред­ставники будівельної та електромонтажної організацій складають спільний графік робіт так, щоб виконання електромонтажних робіт за термінами майже збігалося з будівельними і лише в окремих випадках дещо відставало від останніх. Узгоджені графіки затвер­джуються керівниками (головними інженерами) будівельних і мон­тажних організацій.

Крім узгоджених графіків у бригадах, на монтажних об'єктах, у монтажно-будівельних дільницях та електромонтажних управліннях складають сіткові графіки електромонтажних робіт (див. урок №14).

Високий рівень механізації наближує монтаж до робіт на за­водських складальних лініях, що підтверджує його індустріальний характер.

Технічна документація. Монтаж мережі виконують на основі та відповідно до документації, що складається з робочого проекту й проекту виробництва робіт (ПВР).

Робочий проект складається з пояснювальної записки, креслен­ня трас комплектних ліній і некомплектних ділянок мереж з їх повним зв’язком з іншими цеховими комунікаціями, в разі потреби з аксо­нометричних схем мереж, креслень нетипових конструктивних рішень, закладних частин і деталей, кабельного журналу, а також зведених специфікацій та кошторису.

Проект виробництва робіт є основним документом для організації та технології виробництва монтажних робіт. Він вміщує дані про фізичні обсяги робіт з розбивкою по зонах монтажу, сіткові графіки, відомості про чисельність робітників та інженерно-технічного персоналу, а також про кількість матеріалів, виробів, механізмів, інструментів, транспорту і т.д.

Монтаж починають з підготовки виробництва робіт, до якої входить приймання документації (в тому числі кошторису) та її вивчення, узгодження змін з проектною організацією, розробка ПВР, комплектування необхідних для окремих зон монтажу матеріалів, виробів, механізмів, комплектування кадрами монтажних підрозділів, попередні заготівельні роботи в майстернях, приймання приміщень під монтаж з перевіркою наявності закладних деталей і відповідність приміщень вимогам проекту і БНіП.

Стадії електромонтажних робіт.

Підвищенню ефективності монтажу (високій продуктивності праці) сприяють раціональні технологічні операції і послідовність їх виконання. З цієї точки зору слід визнати найбільш раціональним ведення монтажу в одну стадію. Такий монтаж починають після закінчення будівельних робіт, у процесі виробництва яких викону­валось встановлення закладних деталей, утворення отворів, боро­зен, проходи через стіни і перекриття, роботи по підготовці траси. При одностадійному монтажі послідовно по ділянках траси на кожній із них повністю виконують всі монтажні операції, починаю­чи з підготовки місць кріплення опорних конструкцій. Потім вста­новлюють конструкції, прокладають і закріплюють струмопроводи і після цього випробовують їх. Така організація робіт дає змогу пройти трасу за один раз, повністю виконавши весь монтажний процес.

Якщо неможливо виконати монтаж в одну стадію, його викону­ють в дві стадії.

На першій стадії підготовляють траси ліній для складання на них струмопроводів, встановлюють опорні конструкції, а також несучі конструкції, що не ввійшли в комплект струмопроводу (деталі для їх кріплення закладають у процесі виконання будівельних робіт). Безпосередньо на будівельній ділянці встановлюють закладні та кріпильні частини, а також монтують комунікації для схованого прокладання проводів і кабелів: в цей же час в МЕЗ (майстерні електромонтажних заготовок) здійснюють складання елементів електроустановок в вузли і блоки, стендову заготовку проводок і кабельних ліній, комплектацію обладнання і матеріалів, а також ревізію і попередню наладку електрообладнання.

На другій стадії всі електромонтажні роботи відбуваються без­посередньо на будівельному майданчику. Під час неї встановлюють елементи комплектних струмопроводів і блоки із них, комплектні струмопроводи зі своїми несучими конструкціями на опорних конструкціях, прокладають на несучих конструкціях проводи і кабелі, що не ввійшли до комплектних струмопроводів, встановлюють електроприймачі та світильники, монтують шинопроводи, тролейні лінії кранів, підключають струмопровідні жили проводів і кабелів до обладнання, здійснюють кріплення і з’єднання, а також випробову­ють змонтовані струмопроводи і проводи. Роботи другої стадії ви­робництва електромонтажу виконують в приміщеннях і спорудах, повністю підготовлених для монтажу електроустаткування.

Електромонтажні роботи виконують за наступними основними етапами.

1. Укладання угоди з генеральною підрядною організацією.

2. Встановлення взаємозв’язків з генеральною підрядною організацією відповідно до вимог «Положення про взаємовідносини організацій — генеральних підрядників із субпідрядними організаціями».

3. Підготовка до виконання електромонтажних і пусконалагод­жувальних робіт.

4. Організація та виконання електромонтажних робіт на мон­тажних об’єктах.

5. Організація та виконання пусконалагоджувальних робіт на монтажних об’єктах.

6. Здача і приймання виконаних робіт.

Механізація електромонтажних робіт.

Індустріалізація робіт — це сукупність організаційних та технічних заходів, що забезпечують виконання якнайбільшого обся­гу робіт поза будівельним майданчиком на спеціалізованих заводах монтажних організацій, в майстернях монтажно-заготівельних ділянок, а також на заводах електротехнічної промисловості.

Механізація електромонтажних робіт досягається шляхом мак­симальної заміни ручної праці роботою спеціальних механізмів і механізованих інструментів.

Комплексну механізацію електромонтажних робіт практично здійснюють в МЕЗ на технологічних лініях по обробці сортової сталі, шин, ошиновки, заготовки стальних труб для прокладування в них проводок, на стендах для заготовки електропроводок і ка­бельних ліній, а також на монтажі повітряних ліній електропередач.

У МЕЗ заготівельні роботи виконують на механізованих лініях:

1) складання магістральних шинопроводів у блоки;

2) заготовки шин;

3) заготовки відміряних окінцьованих і неокінцьованих (ізольо­ваних) проводів і кабелів;

4) заготовки струмопроводів (комплектів для лінії) у вигляді пучків і пакетів проводів;

5) заготовки стальних труб і складання їх в блоки;

6) обробки пластмасових труб;

7) складання у вузли опорних конструкцій;

8) заготовки проводів з несучими тросами і світильниками;

9) складання у вузли комплектних пристроїв з елементами мережі.

Урок №21. Схеми електроустаткування промислових установок, їх призначення та зміст.

Схеми електроустаткування промислових установок, їх призначення та зміст. Схеми  електроустаткування різних промислових установок стосовно конкретного (базового) підприємства.

Схеми електроустаткування промислових установок, їх призначення та зміст.

Для експлуатації сучасного електрообладнання потрібні різнобічні знання щодо модернізації існуючого електрифікованого і автоматизованого виробництва та створення нового високоефективного і гнучкого технологічно досконалого виробництва. Спеціалісти в галузі електрообладнання промислових підприємств повинні добре знати електричну частину, конструкцію установок і технологічні процеси з тим електрообладнанням, яке є основою сучасних автоматизованих виробничих комплексів. В сучасній технології і устаткуванні велику роль відіграє електроустаткування, тобто сукупність електричних машин, апаратів, приладів і пристроїв, використанням яких виконується перетворення електричної енергії в інші види енергії і здійснюється автоматизація технологічних процесів.

Першоступеневе значення для автоматизації виробництва має багатодвигунний електропривід і засоби електричного керування. Все більше розповсюдження отримують нові засоби електричної автоматизації технологічних установок, машин і механізмів на базі напівпровідникової техніки сучасної контрольно-вимірювальної і регулювальної апаратури, безконтактних датчиків, логічних елементів, мікропроцесорів та ЕОМ. З розвитком силової напівпровідникової техніки стали можливими якісна комутація, регулювання та перетворення струму в силових колах електроустановок.

В сучасних умовах задачі експлуатації, проектування та модернізації існуючого електрифікованого обладнання вирішуються спільними зусиллями технологів, механіків та електриків.

Вимоги до ЕУ:

• забезпечення технологічної можливості машини,
• зручність і надійність електричного керування,
• забезпечення електробезпеки,
• проект повинен бути економічно виправданим,
• проект повинен відповідати екологічним вимогам.

	Принципова електрична схема з описом роботи являється основною схемою проекту ЕУ, дає загальне зображення про роботу системи і є джерелом для складання схем з’єднань і підключень, а також для оформлення переліку елементів.
	Схемою електричного кола називається графічне зображення її елементів (електричних машин та апаратів), а також зв’язків між ними за допомогою умовних графічних позначень.

По принциповій схемі здійснюється перевірка правильності електричних з’єднань при монтажі і перевірка справності елементів і вузлів ЕУ при пошуку несправностей в процесі експлуатації електроустановок.

Розміщення електрообладнання може бути виконане як на виробничому механізмі так і зовні його в залежності від виду і розмірів механізму.

На механізмі встановлюється електрообладнання, яке конструктивно пов’язане з робочими органами машини: електродвигуни приводів; електрогальмівні пристрої; електромагнітні муфти; апарати визначення положень механізму та ін.

Зовні механізму розташовується електрообладнання, яке як правило, не пов’язане з виробничим механізмом і яке має великі габарити та масу (силові трансформатори, перетворювальні агрегати, шафи з апаратурою керування та ін.).

Схеми з’єднань вузлів і елементів розробляються після складання ескізу розміщення апаратури і принципової електричної схеми і на їх основі.

Ці схеми відображають дійсне розташування окремих апаратів і вузлів ЕУ в шафах, нішах, на панелях керування та ін. При цьому використовують ті ж самі умовні позначення, що і на принциповій схемі. Схеми з’єднань також відображають спосіб здійснення електричних з’єднань.

Схема підключення (зовнішнього монтажу) являє собою схему електропроводки на підставі принципової схеми і ескізу розташування електрообладнання.

Літерні і цифрові позначення в електричних схемах. Літерні і цифрові коди та графічні позначення в електричних схемах повинні відповідати вимогам ЄСКД (Єдина система конструкторської документації). Кола в схемах маркуються послідовно – від вводу джерела живлення до споживача. Ділянки електричних кіл, які мають відгалуження маркуються за годинниковою стрілкою – зліва направо і зверху до низу.

В колах змінного струму фази маркують А, В, С, N. - за змінного трифазного струму: фазу А позначають жовтим кольором, фазу В - зеленим, фазу С - червоним, робочий нуль N - блакитним, цей самий нуль, що використовується як захисний (або заземлення), - поздовжніми смугами жовтого і зеленого кольорів. - провідники однофазного струму, якщо вони є відгалуженням від трифазної системи, позначаються як відповідні провідники трифазного струму; - за змінного однофазного струму: фазу А, приєднану до початку обмотки джерела живлення позначають жовтим кольором, а фазу В, приєднану до кінця обмотки, - червоним. В електричних схемах постійного струму ділянки кіл позитивної полярності маркують непарними числами, а негативної – парними.

Відповідне кольорове позначення: позитивна полярність (+) (червоний), негативна полярність (-) (синій), нульовий робочий провідник М (блакитний).

Маркування кіл керування, захисту, сигналізації і вимірювання виконують окремими числами в межах виробу. В колах керування змінного струму всі затискачі і проводи, які підключаються до однієї фази маркуються парними числами, а до другої фази – непарними.

Загальні точки з'єднань декількох елементів на схемі мають один і той же номер. Після проходження через контакт, котушку, сигнальну лампу, резистор і т. п. номер змінюється. Для виділення окремих видів кіл індексація здійснюється таким чином, щоб кола керування мали номера від 1 до 99, кола сигналізації – від 101 до 191 і т. д. Кола керування в складних схемах слід приєднувати до мережі через понижуючий трансформатор. Це виключає електричний зв’язок з силовим колом і усуває хибне спрацювання апаратів. При використанні в установках тільки двигунів постійного струму в схемах керування слід використовувати також апарати постійного струму.

Урок №20. Відомості про правила улаштування електроустановок (ПУЕ).

Відомості про Правила улаштування електроустановок (ПУЕ). Категорії споживачів. Класифікація приміщень за ПУЕ.

Відомості про Правила улаштування електроустановок (ПУЕ).

Правила улаштування електроустановок (ПУЕ) поширюються на елек­троустановки до 500 кВ, новоспоруджувані та ті, які реконструюються, у тому числі на спеціальні електроустановки.

Улаштування спеціальних електроустановок, не зазначених у ПУЕ, має регламентуватися іншими директивними документами. Окремі вимоги цих Пра­вил можуть застосовуватися для таких електроустановок тією мірою, якою вони за виконанням та умовами роботи аналогічні електроустановкам, зазначеним у цих Правилах.

Окремі вимоги цих Правил можна застосовувати для діючих електроустановок, якщо це спрощує електроустановку, якщо витрати на реконструкцію обґрунтовано техніко-економічним розрахунком або якщо цю реконструкцію спрямовано на забезпечення тих вимог безпеки, які поширюються на діючі електроустановки.

Щодо електроустановок, які реконструюють, вимоги цих Правил поширю­ються лише на ту частину електроустановок, яку реконструюють, наприклад, на апарати, які замінюють за умовами короткого замикання (КЗ).

ПУЕ розроблено з урахуванням обов’язковості проведення в умовах експлуатації планово-запобіжних і профілактичних випробувань, ремонтів елек­троустановок та їх електроустаткування, а також систематичного навчання та перевірки обслуговуючого персоналу в обсязі вимог правил технічної експлуатації та чинних правил техніки безпеки.

Класифікація приміщень за ПУЕ.

1. Електроприміщеннями називаються приміщення або відгороджені, наприклад, сітками, частини приміщення, доступні тільки для кваліфікованого обслуговуючого персоналу, в яких розташовано електроустановки.

2. Сухими приміщеннями називаються приміщення, в яких відносна вологість повітря не перевищує 60%. За відсутності в таких приміщеннях умов, наведених у 6, 7, 8, вони називаються нормальними.

3. Вологими приміщеннями називаються приміщення, в яких пари або конденсуюча волога виділяється лише короткочасно в невеликих кількостях, а відносна вологість повітря більша ніж 60%, але не перевищує 75% .

4. Сирими приміщеннями називаються приміщення, в яких відносна вологість повітря тривалий час перевищує 75%.

5. Особливо сирими приміщеннями називаються приміщення, в яких відносна вологість повітря наближена до 100% (стеля, стіни, підлога і предмети, що є в приміщенні, покриті вологою).

6. Жаркими приміщеннями називаються приміщення, в яких під впливом різних теплових випромінювань температура перевищує постійно або періодично (понад 1 добу) 4-35 0С (наприклад, приміщення і з сушарками, сушиль­ними і випалювальними печами, котельні тощо).

7. Запиленими приміщеннями називаються приміщення, в яких за умо­вами виробництва виділяється технологічний пил у такій кількості, що він може осідати на проводах, проникати всередину машин, апаратів тощо.

Запилені приміщення поділяються на приміщення зі струмопровідним пилом і приміщення з неструмопровідним пилом.

8. Приміщеннями з хімічно активним або органічним середовищем називаються приміщення, в яких постійно або протягом тривалого часу містяться агресивні пари, гази, рідини, утворюються відкладення або цвіль, що руйнують ізоляцію і струмовідні частини електроустаткування.

Ураження людей електричним струмом.

1. Приміщення без підвищеної небезпеки, в яких відсутні умови, що створю­ють підвищену або особливу небезпеку.

2. Приміщення з підвищеною небезпекою, що характеризуються наявністю в них однієї з таких умов, що створює підвищену небезпеку:

а) сирості або струмопровідного пилу;

б) струмопровідної підлоги (металева, земляна, залізобетонна, цегляна тощо);

в) високої температури;

г) можливості одночасного дотику людини до металоконструкцій будівель, технологічних апаратів, механізмів тощо, які мають з’єднання з землею з одного боку, і до металевих корпусів електроустаткування - з іншого.

3. Особливо небезпечні приміщення, які характеризуються наявністю однієї з таких умов, що створює особливу небезпеку:

а) особливої сирості;

б) хімічно активного або органічного середовища;

в) одночасно двох або більше умов підвищеної небезпеки.

4. Території розміщення зовнішніх електроустановок. Щодо небезпеки ураження людей електричним струмом ці території прирівнюються до особливо небезпечних приміщень.

Категорії електроприймачів і забезпечення надійності електропостачання.

Щодо забезпечення надійності електропостачання електроприймачі поділяються на такі три категорії:

Електроприймачі І категорії - електроприймачі, переривання електропоста­чання яких може спричинити: небезпеку для життя людей, значний збиток народ­ному господарству; пошкодження дорогого основного обладнання, масовий брак продукції, розлад складного технологічного процесу, порушення функціонування особливо важливих елементів комунального господарства.

Зі складу електроприймачів І категорії виділяється особлива група електроприймачів, безперебійна робота яких необхідна для безаварійного зупину виробництва з метою запобігання загрозі життю людей, вибухам, пожежам і пошкодженням дорогого основного обладнання.

Електроприймачі II категорії - електроприймачі, переривання електропо­стачання яких призводить до масового недовідпуску продукції, масових простоїв робітників, механізмів і промислового транспорту, порушення нормальної діяльності значної кількості міських і сільських жителів.

Електроприймачі III категорії - решта електроприймачів, що не підпадають під визначення І та II категорій.

Електроприймачі І категорії треба забезпечувати електроенергією від двох незалежних взаєморезервуючих джерел живлення, і переривання їх електро­постачання в разі порушення електропостачання від одного з джерел живлення можна допускати лише на час автоматичного відновлення живлення.

Для електропостачання особливої групи електроприймачів І категорії має передбачатися додаткове живлення від третього незалежного взаєморезервуючого джерела живлення.

Як третє незалежне джерело живлення для особливої групи електроприймачів і як друге незалежне джерело живлення для решти електроприймачів І категорії можуть бути використані місцеві електростанції, електростанції енергосистем (зок­рема, шини генераторної напруги), спеціальні агрегати безперебійного живлення, акумуляторні батареї тощо.

Якщо резервуванням електропостачання не можна забезпечити необхідної безперервності технологічного процесу або якщо резервування електропоста­чання економічно недоцільне, має бути здійсненим технологічне резервування, наприклад, шляхом установлення взаєморезервуючих технологічних агрегатів, спеціальних пристроїв безаварійного зупину технологічного процесу, які діють у разі порушення електропостачання.

Електропостачання електроприймачів І категорії з особливо складним без­перервним технологічним процесом, який потребує тривалого часу на відновлення робочого режиму, за наявності техніко-економічних обґрунтувань рекомендовано здійснювати від двох незалежних взаєморезервуючих джерел живлення, до яких висуваються додаткові вимоги, що визначаються особливостями технологічного процесу.

Електроприймачі II категорії рекомендується забезпечувати електроенергією від двох незалежних взаєморезервуючих джерел живлення.

Для електроприймачів II категорії в разі порушення електропостачання від одного з джерел живлення переривання електропостачання допустимі на певний час, необхідний для увімкнення резервного живлення діями чергового персоналу або виїзної оперативної бригади.

Допускається живлення електроприймачів II категорії по одній ПЛ, у тому числі з кабельною вставкою, якщо забезпечено можливість проведення аварійного ремонту цієї лінії за час, який не перевищує однієї доби. Кабельні вставки цієї лінії повинні виконуватися двома кабелями, кожен з яких вибирають за найбільшим тривалим струмом ПЛ. Допускається живлення електроприймачів II категорії по одній кабельній лінії, яка складається не менше ніж з двох кабелів, приєднаних до одного загального апарата.

За наявності централізованого резерву трансформаторів і можливості заміни пошкодженого трансформатора за час, який не перевищує однієї доби, допускається живлення електроприймачів II категорії від одного трансформатора.

Для електроприймачів III категорії електропостачання може вико­нуватися від одного джерела живлення за умови, що час переривання електропо­стачання, необхідний для ремонту або заміни пошкодженого елемента системи електропостачання, не перевищує однієї доби.

Урок №19. Номінальна напруга.

Номінальна напруга. Шкала номінальних напруг  для споживачів та джерел електроенергії. Потужність і режим  роботи електроустановок.

Номінальна напруга.

Для забезпечення нормальних умов роботи електроприймачів, їх взаємозамінності, а також узгодження по рівню напруги всіх ланок електричної системи, починаючи від генераторів електричних станцій і кінчаючи електроприймачами, напруга, на яку виготовляється електротехнічне устаткування, узаконена Державними стандартами (ГОСТ 721-77 і 21128-75), згідно яким встановлена наступна номінальна напруга:

на затискачах генераторів постійного струму 28.5, 115, 230 і 460 В;

на затискачах генераторів змінного струму частотою 50 Гц між фазними проводами (лінійна напруга) – 230, 400, 690, 3150, 6300, 10500, 21000 В;

на затискачах трансформаторів трифазного струму частотою 50 Гц між фазними проводами (лінійна напруга) у первинних обмоток – 0,22; 0,38; 0,66; 3 і 3,15; 6 і 6,3; 10 і 10,5; 20 і 21; 35; 110; 150; 220; 330; 500; 750 кВ, у вторинних обмоток – 0,23, 0,40; 0,69; 3,15 і 3,3; 6,3 і 6,6; 10,5 і 11; 21 і 22; 38,5; 121; 165; 242; 347; 525; 787 кВ (напруги 3,15; 6,3; 21 кВ для первинних обмоток трансформаторів відносяться до підвищувальних та понижувальних трансформаторів, що приєднуються безпосередньо до шин генераторної напруги електростанцій або до виводів генераторів);

приймачів електроенергії постійного струму – 27, 110, 220, 440 В;

приймачів електроенергії трифазного струму частотою 50 Гц; між фазними проводами (лінійна напруга) – 40, 220, 380, 660, 3000, 6000, 10 000, 20 000, 35 000, 110 000, 150 000, 220 000, 330 000, 500 000 і 750 000 В;

приймачів електричної енергії однофазного струму частотою 50 Гц – 220, 380, 660 В.

Всі електроустановки також характеризуються потужністю P=UI (Вт, кВт), де І - сила струму, що залежить від опору R, а опір від матеріалу, форми, перерізу робочого елементу споживача (обмотки, ТЕНа і т.д.) та споживанням електроенергії або виконаною роботою A=Pt (кВт*год), де t - час роботи. Потужність електроприймача зазвичай встановлюється виробником і зазначається в його технічних характеристиках. Така потужність є номінальною або нормальною.

Електроустановки мають два режими роботи: нормальний і аварійний. При нормальному режимі всі параметри знаходяться в допустимих межах, а при аварійному будь-який параметр значно відхиляється (збільшується або зменшується) від норми, що призводить до відхилення від норми решти параметрів і роботи електроустановки на межі аварії, поломки, внаслідок роботи в перевантаженому стані. При перевантаженнях, зазвичай, зростає потужність, що призводить до надмірного нагрівання електроустановки. Для прикладу, при заклинюванні вала двигуна, буде затрачатися робота для його провертання, при цьому затрати роботи будуть все збільшуватися, а відповідно і потужність, і сила струму. Згідно закону Джоуля-Ленца збільшення сили струму призведе до перегріву обмоток двигуна, що, в свою чергу може викликати оплавлення ізоляції та міжвиткове замикання.

Урок №18. Споживачі електроенергії (освітлювальні та силові електроустановки).

Споживачі  електроенергії (освітлювальні та силові  електроустановки).

Поняття споживча електроустановка.

Приймачем електричної енергії (електроприймачем) називається апарат, агрегат, механізм, призначений для перетворення електричної енергії в інший вид енергії.

Споживачем електричної енергії називається електроприймач або група електроприймачів, об'єднаних технологічним процесом і що розміщуються на певній території. При цьому споживачами електроенергії є всі галузі народного господарства (промисловість, транспорт, сільське господарство і ін.), а також культурно-побутові будівлі, лікарні, наукові установи і учбові заклади.

Види споживачів електроенергії та їх призначення.

Приймачі електроенергії різноманітні. До них відносять: електричні двигуни, що слугують приводом різного верстатного устаткування і електричного транспорту; електротехнологічне устаткування (зварювальні машини і апарати, електричні печі, електролізери, верстати для електроіскрової обробки металів і ін.); електропобутові прилади (електричні плити, пилососи, пральні машини, радіоприймачі, телевізори і ін.); електромедичні прилади та апарати (рентгенівські апарати, апарати для електротерапії і електродіагностики і ін.); прилади і установки для наукових установ (електронні мікроскопи і осцилографи, радіотелескопи, синхрофазотрони) і, накінець, багато різноманітних електричних джерел світла. Електроустановки, які забезпечують освітлення і, в яких приймачами електроенергії є електричні джерела світла, називаються освітлювальними. Електроустановки, які працюють з рештою перерахованих вище приймачів електроенергії, називаються силовими.