ТЕМА 4.9 - МОНТАЖ ЗАЗЕМЛЮВАЛЬНИХ ПРИСТРОЇВ.

	Урок №35-37. Монтаж заземлювальних пристроїв.
Призначення заземлення. Захисне та робоче заземлення. Сфери їх застосування. Природні та штучні заземлювачі. Заземлювальні провідники. Послідовність операцій при виконанні заземлення. Інструмент і пристрої. Способи закріплення заземлювальних провідників. Послідовне та паралельне з’єднання заземлювальних провідників. Вимоги безпеки праці при виконанні електромонтажних робіт.
	Поняття заземлення.

Для попередження можливості ураження персоналу електричним струмом при виникненні напруги на частинах апаратів, що нормально не знаходяться під напругою, правила улаштування електроустановок (ПУЕ) передбачають виконання особливих пристроїв, які називаються заземлюючими пристроями, або заземленнями.

Заземлюючі пристрої виконуються також для забезпечення нормальної роботи електроустановок. У ряді випадків вони застосовуються для захисту електроустановок при порушенні визначених для них режимів роботи.

Захисне заземлення запобігає небезпеці ураження людей, що виникає при появі напруги на частинах електроустановок, що нормально знаходяться без напруги, напруга, яка при цьому з'явилася, знижується до певної безпечної величини або ділянка електроустановки відключається.

Прикладом появи напруги на частинах устаткування, що нормально знаходяться без напруги, може служити силовий трансформатор, в якого внаслідок пробою ізоляції обмотки виявиться під напругою активна сталь магнітопроводу, а отже, і бак трансформатора, нормально ізольовані від струмоведучих частин.

Поява напруги на частинах устаткування, нормально ізольованих від струмоведучих частин, унаслідок пробою ізоляції - явище, що досить часто зустрічається в експлуатації підстанцій. Ще більш часті випадки виникнення замикань унаслідок обриву струмоведучого дроту і падіння його на заземлене устаткування або на землю. Такі замикання називаються «Замиканням на землю».

Замикання на землю або на корпус є однією з найбільш частих причин нещасних випадків з тими, хто обслуговує електроустановку або випадково виявляється поблизу неї, оскільки експлуатація електроустановок неминуче пов'язана з оглядами і дрібними ремонтами, в процесі яких обслуговуючий персонал знаходиться в безпосередній близькості від працюючого устаткування або торкається до нього. Виключити необхідність або можливість дотику людей до частин електроустановки, що нормально не знаходяться під напругою, не представляється можливим за умов експлуатації.

У міських електроустановках пристрій захисних заземлень є основною захисною мірою. Захисним заземленням називається призначений для забезпечення безпеки пристрій, в якому металеві частини устаткування, що нормально не знаходяться під напругою, навмисно сполучені із землею за допомогою заземлюючих провідників і заземлювачів. Такий пристрій може розглядатися як захисне заземлення лише у тому випадку, коли воно виконане з дотриманням відповідних вимог і норм.

	Захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання з землею або її еквівалентом металевих неструмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.
	Заземлювач — це металевий провідник або група провідників, які знаходяться в безпосередньому контакті з землею.
	Заземлювальними провідниками називають металеві провід­ники, які з'єднують заземлювальні частини електроустановок із заземлювачем.
Заземлення будь-якої частини електроустановки — це спе­ціальне електричне з'єднання її з заземлювальним пристроєм.
Опором заземлювального пристрою називається сума опорів, яка складається з опору заземлювача відносно землі і опору за­землювальних провідників.
Напругою відносно землі при замиканні на корпус є напруга між цим корпусом і точками землі, що знаходяться поза зоною розтікання струмів у землі, але не ближче як 20 м.
Замикання на землю — це випадкове електричне з'єднання частин електроустановки, які знаходяться під напругою, безпосередньо з землею або з її конструктивними частинами, не ізольо­ваними від землі.
Струмом замикання на землю називається струм, що проходить через землю в місці замикання.
	Глухозаземленою нейтраллю називається нейтраль трансформатора або генератора, приєднана до заземлювального пристрою безпосередньо або через малий опір (трансформатори струму тощо).

У електроустановках з ізольованою нейтраллю напругою до 1000 В застосовується захисне заземлення, призначенням якого є створення між металевим корпусом устаткування, що захищається, і землею електричного з'єднання досить малого опору (мал.а). Завдяки цьому при дотику людини до устаткування з пошкодженою ізоляцією через його тіло пройде струм, величина якого не буде небезпечною для нього.
	У заземленні цього виду при пошкодженні ізоляції заземленого устаткування або електроустановки її металеві частини виявляються приєднаними до лінії. При цьому, в разі дотику до них, для струму відкриваються дві дороги: через тіло людини, що доторкнулася і через заземлення. Чим менше буде опір ланцюга заземлення, тим більша частина струму проходить по цьому ланцюгу.
У міських електричних установках напругою 380/220 і 220/127 В із заземленою нейтраллю застосовується система, при якій провідники захисного заземлення і всі елементи електроустановки, що підлягають заземленню, сполучені із заземленою нейтраллю трансформатора або генератора (мал.б). При такому з'єднанні кожне замикання струмоведучих частин на заземлені частини електроустановки перетворюється на коротке замикання, що викликає відключення аварійної установки найближчим запобіжником або автоматом. Ця система у ряді країн носить назву «занулення».
	При досить малому опорі заземлення майже весь струм замикання проходить через заземлення і лише невелика, а тому і абсолютно безпечна для людини частина струму проходить через тіло того, що доторкнувся.
Використання в електроустановках напругою до 1000 В із заземленою нейтраллю системи «занулення» викликано тим, що виконання в цих установках звичайного заземлення устаткування не забезпечує необхідної безпеки.
	Схеми заземлення: а - мережа з ізольованою нейтраллю в електроустановках напругою до 1000 В; б - система занулення, мережа з глухозаземленою нейтраллю; в - схема шляху струму замикання на землю в системі занулення при відсутності.
У мережі з глухозаземленною нейтраллю (мал.в) при замиканні фазного провідника на корпус по ланцюгу, що утворився через землю, проходить струм

Монтаж заземлення.

Заземлювачі є найвідповідальнішою частиною заземлювальних  пристроїв і тому монтувати їх можна лише при наявності затвер­дженого і погодженого проекту. В заземлювальних пристроях мо­жуть бути використані природні і штучні заземлювачі.

Природними заземлювачами називають металеві споруди, що знаходяться в зем­лі, які можуть бути одночасно використані і з метою заземлення.Застосовувати природні заземлювачі краще, оскільки не лише до­сягається економія металу, а й відпадає необхідність у виконанні значного обсягу земляних і монтажних робіт.

Як природні заземлювачі можуть бути використані водопро­відні та інші металеві трубопроводи, прокладені в землі, а також обсадні труби артезіанських свердловин; металеві конструкції, що знаходяться в землі, та арматура залізобетонних конструкцій будинків і споруд, які з'єднані з землею; металеві шпунти гідро­технічних споруд; свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі.

Якщо оболонки кабелів є єдиними заземлювачами, то в розра­хунку заземлювальних пристроїв їх слід враховувати при кіль­кості кабелів не менше двох.

Коли безпосередньо поблизу від електроустановки природних заземлювачів немає, створюють штучні заземлювачі.

Штучними заземлювачами називаються спеціально встановлювані в землі металеві конструкції, призначені для приєднання до них зазем­лювальних провідників.

Як штучні заземлювачі застосовують вертикально або горизон­тально занурені в землю сталеві труби, кутову сталь, металеві стержні, сталеві смуги тощо. У ґрунтах, де є небезпека посиленої корозії металу, слід застосо­вувати оцинковані або оміднені заземлювачі.

			Електроди заземлювача розташовують так, щоб їх верхні кін­ці були нижче від рівня землі на 0,5-0,7 м. Це дає змогу знизити опір розтіканню заземлювачів, а також зменшити коливання опо­ру заземлювачів, пов'язані із змінами зовнішньої температури. Для встановлення заземлювачів попередньо риють траншею зав­глибшки 0,7 м і завширшки в основі 0,5 - 0,6 м, після чого заземлю­вачі забивають або за допомогою механізмів занурюють у грунт. Проте найефективнішим способом є укручування круглих ста­левих стержнів у грунт за допомогою електросвердел або спеці­альних механізмів, У разі використання електросвердла заздале­гідь підготовлені стержні  Ø 15—18 мм загострюють з одного кінця, а потім на нього, відступивши по 50 мм, надягають і прива­рюють розрізану по радіусу і розтягнуту в спіраль шайбу («забурник»), в результаті чого цей кінець стержня набуває вигляду, подібного до бурава.
Розташовані в землі заземлювачі, та заземлювальні провідники не повинні бути пофарбовані. Як заземлювачі найчастіше використовують відрізки труб або кутової сталі завдовжки 2,5—3 м, оскільки при такій їх довжині  зменшується вплив промерзання ґрунту. Під час вибору заземлювача перевагу слід віддавати кутовій сталі, оскільки опір розті­канню струму такого заземлювача буде меншим за опір однаково­го за масою заземлювача з труби.

Заготовлення і наварювання розрізних шайб на стержні здійс­нюють завчасно в майстернях, де є зварювальний апарат. Стержень вкручують у грунт електросвердлом, оснащеним редуктором, для цього його вставляють у порожнистий шпиндель і затискують у трикулачковому патроні на відстані 1,5 м від кінця, який занурюють у грунт. При вмиканні електросвердла стержень обертається і вкручується в грунт. Після заглиблення стержня електросвердло вимикають, кулачки патрона розтискують, увесь механізм підіймають по стержню на висоту до 1,5 м від рівня землі і закріплюють у кулачках патрона, потім операцію повторюють доти, доки стержень не буде занурений на необхідну глибину. Взимку, особливо при глибокому промерзанні ґрунту, потужність електросвердла, може, виявитися недостатньою для вкручування стержнів у землю. В цьому випадку попередньо прогрівають грунт або свердлять у ґрунті отвори спіральним свердлом відповідного діаметра на глибину 0,5—0,8 м, потім  вкручують стержень. Вкручування в грунт зазем­лювачів із сталевих стержнів на глибину понад 3мівсильно про­мерзлий та щільний грунт здійс­нюють механізованим інструмен­том — заглиблювачем, який виключає застосування фізично важких і трудомістких операцій. Заглиблювач електродів зазем­лювачів ЗЕ-1 скла­дається з порожнистого шпинде­ля із закріпленим на ньому три­кулачковим патроном і зварної рами з колесами, вісь яких має трубчастий переріз і під час ро­боти над траншеєю може розсу­ватися на необхідну ширину. Привід шпинделя здійснюється від електродвигуна 7 типу АОЛ-2-21-4 потужністю 1,7 кВт через пару циліндричних прямозубих шестерень. Механізм з приводом переміщується по вертикальних штангах 6 рами. Робочий хід (до­низу), відбувається за рахунок маси механізму заглиблення і механізму самопіднімання.

Холо­стий хід (вверх) здійснюється за допомогоюлебідки, яка має привід від шпинделя, що оберта­ється, через конічну пару. Під час занурення в грунт електрод із загостреним кінцем і привареним до нього забурником заводять у шпиндель, а потім вмикають електродвигун, і механізм вкручу­вання підіймається у верхнє положення. Далі електрод, затиску­ється в патроні, знову вмикається електродвигун, і електрод зану­рюється в грунт на величину ходу рухомої частини. Потім електро­двигун вимикається, електрод звільняється в патроні, і процес повторюється знову стільки разів, скільки необхідно для досягнення електродом необхідної глибини. Заглиблювач зручний у використанні, конструктивно простий і характеризується високою продуктивністю: електрод завдовжки 5 м за допомогою заглиблювача може бути   занурений у мерзлий   грунт   протягом 12 хв, а в розталий грунт — за 4 хв. Габарити заглиблювача: ширина (з колесами) — 800...1200 мм; довжина — 900 мм; висота — 2400 мм; маса — 80 кг.

Для забивання електродів з кутової сталі в щільний грунт влітку і в промерзлий грунт взимку застосовують електричний без­контактний привід однофазного струму ударно-поступальної дії. Задавальним і виконавчим органом безконтактного приводу є соле­ноїд з осердям, яке вільно переміщується в ньому. Соленоїд і осердя відіграють роль перетворювача електричної енергії на механіч­ну. Осердя виконує функцію молотка і робить 160—180 ударів на хвилину. Безконтактні приводи типу БП, що випускаються, виго­товляють таких виконань: БП-400 — з ходом осердя 400 мм і по­тужністю електродвигуна 0,8 кВт, який забиває електрод з кута розміром 50X50X5 мм за 2-4 хв влітку і за 8-10 хв взимку; БП-500 - з ходом осердя 500 мм і потужністю електродвигуна 1 кВт, який забиває електрод з кута розміром 50X50X5 мм за 1,5-3 хв влітку і за 5-7 хв взимку.

Якщо механізмів немає і кількість встановлюваних електродів з круглих стержнів або кутової сталі незначна, їх забивають у землю кувалдою. Для того щоб під час забивання верхній кінець електрода не розплющувався, на ньому встановлюють сталеву надставку, а нижній кінець перед забиванням загострюють. Елект­роди забивають (вкручують) у траншеї так, щоб їх верхня части­на виступала над дном траншеї на 150—200 мм для приєднання до неї сталевої з'єднувальної смуги. Як з'єднувальні смуги (смуги зв'язку) застосовують сталевий круглий дріт (катанку) діаметром не менш як 6 мм (краще 12 мм) або прямокутну сталеву смугу завтовшки не менш як 4 мм і перерізом не нижче 48 мм2. З'єднувальну смугу або магістраль заземлення приєднують до електродів заземлювача з відступом від верхньої кромки електрода на 50-60 мм.

Занурення стержня в грунт методом вкручування: а - електросвердлом; б - заглиблювачем ЗЕ-1; 1 - шпиндель; 2 - електросвердло; 3 - редуктор; 4 - трикулачко­вий патрон; 5 - стержень; 6 - штанга; 7 - електродвигун.

Приєднування заземлювальних магістралей до природних і штучних заземлювачів, а також смуг зв'язку до заземлювачів з труб і стержнів повинно виконуватися зварюванням (мал. а, б, в). Смуги зв'язку і магістралі заземлення зварюють внапуск, довжина шва повинна становити не менше: подвійної ширини смуги - при прямокутних проводах; шести діаметрів - при круг­лих проводах (мал.г).Зварний шов накладають у два шари з усіх боків з'єднання. Міцність зварювання перевіряють кількома сильними ударами молотка масою 1,5-2 кг по зварних швах.

Місце введення заземлювальної магістралі в будинок має бути позначене розпізнавальним знаком у вигляді круга Ø 20 см із вписаною в ньому літерою 3, які наносять стійкою фарбою на сті­ні будинку на висоті 150—180 см. У разі відкритого прокладання вводу заземлювальної магістралі в приміщення він повинен бути вміщений у сталеву трубу для захисту від механічних пошкоджень. Встановлення електродів заземлювача і прокладання заземлювальних провідників у землі оформляють актом на сховані роботи. Міс­ця встановлення заземлювачів і трасу прокладеного в землі заземлювального провідника, з'єднаного із заземлювачем, наносять на план і зазначають відстань від них до постійних орієнтирів.

З'єднання зварюванням смуг зв'язку заземлення: а - з вертикальним трубчастим заземлювачем; б - з вертикальним заземлювачем з круг­лої сталі; в - з вертикальним заземлювачем з кутової сталі; г - плоских і круглих смуг одна з одною; 1 - смуга зв'язку; 2 - накладка; 3 - електрод з труби; 4 - елек­трод із сталевого стержня; 5 - електрод з кутової сталі.

Апарати і конструкції електроустановок повинні надійно при­єднуватися до заземлювальної магістралі або безпосередньо до заземлювача.

Для болтового приєднання до корпусу апарата або металокон­струкції на кінці сталевого заземлювального провідника прямокут­ного перерізу свердлять отвір діаметром на 1 мм2 більшим за діа­метр заземлювального болта. Якщо ж приєднуваний заземлювальний провідник має круглий переріз, то до його кінця приварюють кусок плоскої шини з отвором відповідного діаметра. Місця бол­тових приєднань заземлювальних провідників до корпусів апара­тів і заземлюваних металевих конструкцій мають бути добре захищені і вкриті технічним вазеліном для захисту їх контактних поверхонь від корозії і внаслідок цього погіршення контакту між ними. Контактні поверхні болтових з'єднань заземлювальних про­відників з корпусами апаратів і заземлюваними металевими кон­струкціями, які знаходяться в сирих приміщеннях та у відкритих електроустановках, рекомендується вкривати антикорозійним мас­тилом марки АМС.

Приєднання заземлювальних    провідників    до    заземлюваних конструкцій   здійснюють   зварюванням,   а   до   корпусів   апаратів, машин тощо - зварюванням або надійними болтовими з'єднаннями. 3а наявності струсів або вібрацій слід вжити заходів проти послаблення контакту в болтовому з'єднанні і, зокрема, застосову­вати контргайки або контруючі шайби.

Заземлення устаткування, встановленого на рухомих частинах, виконують за допомогою гнучких провідників. Кожний заземлюваний елемент установки має бути приєднаний до заземлювача або до заземлювальної магістралі за допомогою окремого відгалуження провідника. Не можна послідовно вмикати в заземлювальний провідник кілька заземлюваних частин установки. Відга­луження до однофазних електроприймачів для їх заземлення слід здійснювати окремим (третім) проводом. Використовувати з цією метою нульовий (робочий) провід забороняється.

Під час монтажу заземлювальних пристроїв як заземлювальні провідники можуть бути використані нульові провідники три­фазної мережі: металеві конструкції будівель (ферми, колони) та конструкції виробничого призначення (каркаси розподільних пристроїв, тощо); сталеві труби електропрово­док і алюмінієві оболонки кабелів; металеві стаціонарно відкрито прокладені трубопроводи всіх призначень, крім трубопроводів паливних і вибухонебезпечних сумішей, каналізації та централь­ного опалення. У всіх випадках ці провідники мають бути надій­но з'єднані із заземлювальним пристроєм або з нульовим прово­дом у приміщеннях, де застосовується заземлення. Зазначені провідники або частини їх можуть бути єдиними заземлювальними провідниками, якщо вони за провідністю задовольняють вимогам ПУЕ.

Сталеві заземлювальні провідники повинні бути прокладені відкрито. Ця вимога не стосується нульових жил і металевих обо­лонок кабелів, трубопроводів схованої електропроводки, металоконструкцій, які знаходяться в землі, а також провідників зазем­лення, прокладених у трубах.

Заземлювальні провідники, відкрито прокладені в приміщеннях, повинні бути доступними для огляду. В сухих приміщеннях, які не містять їдких пари і газів, заземлювальні провідники допуска­ється прокладати безпосередньо по стінах. У сирих і особливо сирих приміщеннях та в приміщеннях з їдкою парою заземлюваль­ні провідники прокладають на відстані від стін не менш ніж 10 мм. Заземлювальні провідники мають бути захищені від впливу на них хімічних речовин, які містяться в навколишньому середо­вищі. У приміщеннях з хімічно активним середовищем для захис­ту заземлювальних провідників їх фарбують двома шарами хіміч­но стійкої емалевої фарби.

У місцях перетину заземлювальних провідників з кабелями і різними трубопроводами, а також у місцях, де можливий механіч­ний вплив на заземлювальні провідники, останні слід розміщувати у відрізках сталевих труб або захищати кутовою сталлю.

Заземлювальні провідники прокладають через стіни у відкри­тих прорізах, трубах або в інших жорстких обрамленнях.

Заземлювальні провідники електропроводок і повітряних ліній з'єдну­ють тими самими методами, що й фазні проводи, тобто термічним зварюванням/паянням, опресовуванням тощо.

У приміщеннях сирих і з їдкими парою чи газами всі з'єднання виконують зварюванням; якщо зварювання не можна здійснити, допускаються болтові з'єднання, при цьому контактні частини по­винні мати захисні антикорозійні покриття.

Під час обладнання заземлення необхідно забезпечити надій­ність контактів у з'єднаннях і безперервність електричного кола по всій його довжині.

З'єднання послідовно розташованих ділянок металевих кон­струкцій слід здійснювати зварюванням за допомогою сталевих шин перерізом не менш як 100 мм2; в електроустановках напругою до 1000 В із заземленою нейтраллю ці конструкції можуть бути з'єд­нані провідниками тих самих перерізів, які слід застосовувати для заземлювальних провідників на даній ділянці.

У разі прокладання проводів у сталевих трубах і використан­ня цих труб як заземлювальних провідників мають бути виконані надійні металеві з'єднання труб одна з одною і з корпусами елек­троустаткування, в які вони вводяться.

Заземлювальні провідники з'єднують із протяжними заземлю­вачами (наприклад, трубопроводами) поблизу від вводів у буди­нок за допомогою зварювання. Якщо не можна застосувати зварю­вання, то накладають хомути, контактна поверхня яких має бути облужена. Труби в місцях накладання хомутів повинні бути ре­тельно (до металевого блиску) зачищені. Місця і способи приєд­нання заземлювальних провідників вибирають так, щоб при роз'єд­нуванні трубопроводів для ремонтних робіт були забезпечені безперервність електричного кола та нормований опір заземлювального пристрою. Водоміри і засувки повинні мати обхідні з'єднання.

Заземлювальні провідники прокладають по будівельних еле­ментах будинків і кріплять на опорних конструкціях (мал. а, б, в, г). Опорні конструкції встановлюють на прямих ділянках на відстані 500-900 мм одна від одної. У разі прокладання заземлювальних провідників паралельно підлозі опорні конструкції кріп­лять на висоті 400-600 мм від її рівня. У місцях повороту опорні конструкції розташовують на відстані 100 мм до і після повороту, рахуючи від вершини кута, утворюваного заземлювальним про­відником. Прохід заземлювальних провідників через перекриття виконують у відрізках сталевих труб, які виступають з обох боків перекриття на 30-40 мм. У разі перетинання заземлювальним провідником температур­них або осадових швів будинку в місцях перетинів слід встановлю­вати компенсатори у вигляді ліроподібно зігнутої ділянки заземлювального провідника. Як компенсатори можна застосовувати гнучкі перемички із сталевого троса Ø 12-15 мм. Гнучку перемич­ку згинають ліроподібно і кінці її приварюють по обидва боки від шва до заземлювального провідника. На ділянці переходу гнуч­кої перемички через температурний шов заземлювальний провід­ник розрізають і утворені кінці провідника розводять на відстань 8-10 мм.

Способи кріплення сталевих заземлювальних провідників до опорних конструкцій: а - смужки за допомогою обойми; б - смужки з обтискного обоймою; в - смужки при­варюванням; г - круглого прутка приварюванням; 1 - стояк; 2 - обойма; 3 - заземлювальний провідник; 4 - зварний шов.

Монтаж заземлювальних пристроїв пов'язаний з пробив­ними роботами і з необхідністю обладнання колодязів у будівель­них елементах. Подібні роботи виконувати вручну із застосуванням шлямбура, зубила, скарпеля і кувалди недопустимо, оскільки при цьому порушуватиметься міцність будівельних елементів внаслідок появи в них тріщин. Пробивні та аналогічні робо­ти слід виконувати електрифікованими механізмами.

Під час прокладання заземлювальних провідників механізу­ються і роботи із згинання шин. Для згинання прямокутних ста­левих шин використовують шинозгинальні верстати, зокрема універсальний шинотрубозгинач УШТМ-2, на якому можна гнути шини розміром до 100х10 мм. Відповідна перестановка роликів і заміна згинального сектора дають змогу перейти від згинання шин до згинання труб.

Приєднання та відгалуження плоских і круглих заземлюваль­них провідників здійснюють зварюванням. Відкрито прокладені заземлювальні провідники фарбують у чор­ний колір. Правилами улаштування електроустановок допускаєть­ся відкрито прокладені заземлювальні провідники фарбувати в інші кольори (під колір стін, панелей тощо), однак при цьому в місцях приєднання і відгалуження на них мають бути нанесені на відстані 150 мм одна від одної не менше ніж дві смуги чорного кольору завширшки 10 мм.

Випробування заземлювальних пристроїв здійснюють під час приймання заново змонтованого заземлювального пристрою і пе­ріодично в процесі його експлуатації.

Відповідно до вимог ПУЕ у заново змонтованих заземлюваль­них пристроях під час приймання перевіряють:

стан елементів заземлювального пристрою, які знаходяться в землі, вибірковим оглядом їх із розкриттям ґрунту, інших елемен­тів - у межах доступності огляду;

наявність кола між заземлювачами і заземлюваними елемен­тами (не повинно бути обривів і незадовільних контактів у зазем­лювальних провідниках, які з'єднують апарати з контуром зазем­лення);

стан пробивних запобіжників в установках напругою до 1000 В (пробивні запобіжники мають бути справними і відповідати но­мінальній напрузі установки);

повний опір петлі «фаза — нуль» в установках напругою до 1000 В з глухим заземленням нейтралі (опір повинен бути таким, щоб під час замикання між фазами і заземлювальними провідни­ками виникав струм короткого замикання, який відповідає вимо­гам щодо кратності струму номінальному струму плавкої вставки або автомата; перевірка повинна бути виконана для найвіддаленіших, а також найпотужніших електроприймачів, але не менш ніж для 10% їх загальної кількості);

відповідність опору заземлювальних пристроїв нормам;

відповідність перерізу заземлювальних провідників проекту і вимогам  ПУЕ.