ТЕМА 4.8 - МОНТАЖ ШИНОПРОВОДІВ.
Шинопровід — це комплектна електромережа, яка складається і окремих секцій, конструкцій для його влаштування і кріплення. Монтаж шинопроводу полягає тільки у підніманні та закріпленні його на раніше встановлених конструкціях і в приєднанні до електромережі.
Шинопроводи на відміну від кабельних ліній та відкритих магістралей мають більші переваги: високу надійність, триваліший термін роботи, зручність при монтуванні та обслуговуванні. А наявність готових комплектних секцій дає змогу створити універсальну мережу, під'єднувати допоміжні електроприймачі в разі зміни технології виробництва.
Стандартні секції шинопроводів і великий асортимент з'єднувальних елементів (кутників, трійників, хрестовин, штепсельних з'єднань, компенсаторів) дає змогу конструювати і складати з них різні схеми розподілу електроенергії.
Мережі, що складаються з шинопроводів, найбільш досконалі з точки зору монтажу, експлуатації та промислової естетики. У таких мережах, без їх вимикання, безпечно в будь-якому місці змінювати конфігурацію мереж з мінімальними витратами часу, праці та матеріалів.
Випускають шинопроводи таких марок: ШРА і ШМА — для розподільних і магістральних; ШОС — для освітлювальних; ШТМ — тролейних електромереж. Умовні позначення шинопроводів розшифровуються наступним чином: Ш — шинопровід; М — магістральний; Р — розподільний; Т — тролейний; А — з алюмінієвими шинами; М (третя літера) — з мідними жилами; МТ — монотролейний; ОС — освітлювальний. Цифри після букв показують рік розробки конструкції.
![]() |
Конструкція шинопроводів. |
Секції поділяються також на горизонтальні та вертикальні, що дає змогу змінювати напрямок магістралі під прямим кутом ліворуч, праворуч, вгору чи вниз.
Секція шинопроводу складається з чотирьох алюмінієвих шин однакового перерізу (нульова шина має однаковий переріз з фазними), закріплених в ізоляційних кліцах і розміщених у захисному стальному кожусі. Алюмінієві шини у місцях штепсельного приєднання опресовані мідними накладками, що забезпечує надійність рознімного контакту. Контроль за наявністю напруги на шинопроводі здійснюється в коробці з покажчиком напруги (сигнальними лампами).
![]() |
Монтаж магістральних шинопроводів. |
Монтаж магістральних шинопроводів виконують індустріально в дві стадії: підготовка трас і прокладання шинопроводів.
Типові конструкції секцій шинопроводів і наявність у номенклатурі заводських поставок усіх з'єднувальних і розгалужувальних елементів, кріпильних й опорних конструкцій та деталей дає змогу завчасно здійснювати комплектацію, складання укрупнених блоків і ліній шинопроводів у майстернях, незалежно від будівельної готовності об'єкта.
Обираючи траси для магістральних шинопроводів слід прагнути до того, щоб шинопроводи мали мінімальну кількість поворотів у горизонтальній та вертикальній площинах. Це дає змогу зменшити використання складних кутових секцій. Підготовка траси для прокладання шинопроводів складається з розмітки траси, пробивних і кріпильних робіт. Розмітку виконують з дотриманням нормованих відстаней: від опорних конструкцій до перекриттів — 700 мм; від опорних конструкцій до чистої підлоги — 2500 мм (в електротехнічних приміщеннях не нормується). Відстань між шинопроводами і стінами або іншими будівельними конструкціями споруд не повинна бути не меншою 50 мм для зручності знімання кришок, а також для кращого охолодження.
При паралельному прокладанні шинопроводу відстань від нього до теплопроводу повинна бути не менше 500 мм (за температури теплопроводу понад 70°С відстань збільшується, або теплопровід додатково ізолюють), при перетинах з теплопроводом — не менше 100 мм, а в зоні перетину — додаткова ізоляція з обох боків від теплопроводу на відстані не менше 500 мм. Відстань між шинопроводами при паралельному прокладанні повинна бути не менше 50 мм. Відстань між точками кріплення шинопроводу по довжині траси не нормується, але вона не повинна перевищувати 3 м і залежить від довжини секцій, з яких складається шинопровід.
Розмітку осей шинопроводу проводять по позначці чистої підлоги з використанням гідростатичного рівня. Розмітку окремих горизонтальних ділянок шинопроводів спочатку виконують на підлозі, а потім вісь шинопроводу і місце установки кріпильних конструкцій за допомогою виска переносять наверх. Після розмітки установлюють опорні конструкції, які прикріпляють до будівельних основ різними способами (залежно від маси шинопроводу та матеріалу основи): на розпірних чи забивних дюбелях, закладних частинах зварюванням або через перехідні деталі, анкерних штирях, болтах і шпильках з гайками або шайбами.
Шинопроводи встановлюють по поверхнях стін, на колонах, фермах, перекриттях, підкранових балках, де відсутні кранові тролеї. Оскільки під час прокладання шинопроводів на фермах утворюються допоміжні навантаження, вони повинні враховуватися при виборі ферм.
На другій стадії монтажу виконують піднімання, підвішування, стикування та закріплення шинопроводів. Блоки секцій шинопроводів довжиною до 12 м або окремі секції підіймають за допомогою механізмів і пристроїв на установлені конструкції й підвіски, стикують та остаточно закріплюють.
Підіймання секції на проектну висоту виконують за допомогою автогідропідйомників, мостового крана, самохідних висувних риштувань, гідравлічної платформи, двох ручних телескопічних підйомників, самохідних висувних веж.
Секції шинопроводів можна підіймати і встановлювати на опорні конструкції кожну окремо або блоками. Складання секцій у блоки виконують також безпосередньо на об'єкті. Секції розміщують на підлозі в місцях, з яких вони повинні бути підняті. Для жорсткості секції у місцях її стикування використовують підсилювальні накладки на корпус.
Якщо проліт між колонами до 6 м, то шинопроводи прикріплюють до троса спеціальним підвісом, до колони — кронштейнами, а трос до колони — обхватом, тросовим затискачем і натягу-вальною муфтою.
Коли ж проліт між колонами понад 6 м, шинопроводи кріплять до троса двома підвісами, а до колон — двома кронштейнами і спеціальним стояком. Підвіси до троса прикріплюють стальним тросом і затискачами, а трос до колони — обхватом, натягувальною муфтою і затискачем. Прокладання шинопроводів на стояках разом з кронштейнами і тросовими підвісками забезпечує високу надійність монтажу.
![]() |
З'єднання шин двох секцій 2 одного магістрального шинопроводу 1 змінного струму виконують болтовими затискачами або зварюванням. |
Затягування болтами та використання пружинних шайб забезпечує необхідний тиск на всі контактні поверхні стикових шин. Однак болтове з'єднання алюмінієвих шин (особливо в перші роки експлуатації) потребує періодичного підтягування болтів. Це пояснюється ефектом "витікання" алюмінію з-під контакту. Тому рознімне з’єднання, якщо в ньому немає потреби, замінюють зварюванням. Розбірні контакти необхідні: при підведенні шинопроводу до електрообладнання, яке знаходиться в малодоступних місцях; у місцях ошиновувань, де за експлуатаційними вимогами потрібно мати рознімні з’єднання; при зміні планування технологічного процесу чи електричних мереж живлення.
У решті випадків виконують зварювальні з'єднання шин, що робить контактні з'єднання високоякісними й усуває необхідність їх контролю під час експлуатації шинопроводу.
Оскільки зварювання шин у монтажній зоні є трудомістким, його доцільно виконувати у майстернях, а в монтажній зоні використовувати болтові затискачі.
Заземлення короба кожної секції здійснюється з'єднанням його із нульовим проводом у процесі виготовлення секції, чим забезпечується заземлення всієї траси шинопроводів. Заземлювальний контакт штепселя гарантує його з'єднання з заземленим коробом як до приєднання, так і після роз'єднання робочих контактів з проводами секції.
![]() |
Монтаж розподільних шинопроводів. |
Розподільні шинопроводи використовують переважно у виробничих приміщеннях з частим розміщенням електроспоживачів, розташованих рядами. Шкала струмів цих шинопроводів типу ШРА для мереж з глухозаземленою нейтраллю напругою 380/220 В має такий вигляд: 100, 250, 400 і 630 А.
Елементами розподільного шинопроводу є елементи нормалізованих розмірів: прямі секції довжиною 1 м; такі ж секції довжиною 3 м на два або чотири відгалуження; кутові вертикальні та горизонтальні секції для підведення живлення й поворотів; ввідні та перехідні секції; відгалужувальні коробки з запобіжниками, роз'єднувачами та автоматичними вимикачами; гнучкі секції; торцеві заглушки; перехідні муфти. Конструкція розподільних шинопроводів передбачає штепсельне з'єднання секцій між собою через штепсельну розетку.
Монтаж розподільних шинопроводів відбувається у дві стадії і складається з таких основних операцій: встановлення несучих і підтримуючих конструкцій; підіймання та встановлення секцій; з'єднання блоків і секцій; заземлення; перевірки правильності послідовності фаз; випробування.
Розподільні шинопроводи залежно від розташування технологічного устаткування прокладають по стінах — на кронштейнах, у середній частині виробничого приміщення — на стояках, під перекриттями — на підвісах.
Прокладання розподільних шинопроводів на стояках скорочує довжину відгалужень і поліпшує умови для обслуговування. Проте стояки при прокладуванні шинопроводів установлюють з кроком 3 м вздовж кожного ряду обладнання, що приводить до зниження маневреності внутрішнього транспорту.
![]() |
Монтаж тролейних і монотролейних шинопроводів. |
Тролейні шинопроводи типу ШТМ розраховують на змінні струми 100, 200, 250 і 400 А (рис.) і використовуються у виробничих приміщеннях для живлення одно- і трифазних пересувних електроприймачів, кранів, кран-балок, тельферів та різних електрифікованих інструментів.
Залежно від траси тролейні лінії комплектують різними кутовими та прямими секціями. Кожна секція шинопроводу — це стальний короб, який має суцільну щілину. Всередині короба у пазах ізоляторів монтують тролеї.
Прямі секції випускають довжиною 750, 1500 і 3000 мм; кутові секції — радіусом вигину 700—2200 мм з кутом 45 і 90°. Короби між собою з'єднують муфтами, що входять у комплект секцій. Для забезпечення безперервного кола захисного заземлення короби секцій мають дві планки з шинами. Живлення здійснюють проводом або кабелем з комплекту, що є на будь-якому стику секції. За допомогою заземлюючих кутників тролейний шинопровід приєднують до контуру заземлення.
Для сигналізації наявності напруги на тролеях шинопроводу передбачають індикаторні коробки, які встановлюють на двох проміжних підвісках. Відстань між індикаторами не повинна перевищувати 60 м.
Комплектування прямих секцій тролейної лінії рекомендується виконувати в основному з секцій довжиною 3000 мм, а короткі секції використовувати як підгоночні.
До кронштейнів тролейний шинопровід закріплюють за допомогою підвісок, які практично можна встановлювати в будь-якому місці шинопроводу, крім стиків, на яких встановлюють з'єднувальні муфти. Найбільша відстань між точками кріплення становить 3 м.
![]() |
Монтаж освітлювальних шинопроводів. |
- Оцените материал
- Опубликовано в ОСНОВИ ЕЛЕКТРОМОНТАЖНИХ РОБІТ
- Прочитано 7969 раз